Юлия Мендель представила первый отрывок своей книги о двухгодичной работе на посту пресс-секретаря президента, который она покинула.
В отрывке, опубликованном в виде колонки на сайте УП, не идет речь об инсайдах ОП или сотрудничестве с Владимиром Зеленским. Автор размышляет об уроках истории для народа, идентичности и языках.
Советского солдата, победившего нацизм, Мендель видит как неуравновешенного насильника с алкогольной зависимостью. Русскоязычные украинцы, в ее понимании, непременно скучают по СССР и "топят" за Россию.
Часть текста посвящена развитию тезиса об "украинском русском языке". Юлия объяснила, что имеет в виду "сочный суржик", который надо внедрять.
"Страна" прочитала отрывок из книги Юлии Мендель и проанализировала его.
О надписи "Я їб…в Гітлера в зад" и уроках истории народа
Первая часть текста Юлии Мендель посвящена тому, что народу важно выносить уроки из своей истории.
В качестве примера автор приводит послевоенную Германию. По словам Мендель, немцы во время реконструкции Рейхстага сохранили надпись на стене: "Я їб…в Гітлера в зад". Авторство этих слов, указывает она, принадлежат солдату Красной армии.
"Страна" нашла подтверждение существования такой надписи. Его приводит в основном американская пресса – издания The New Yorker и The Аtlantic. Также есть фото стены Рейхстага, на которой едва различимо написано: "Я @бу Гитлера в ж@пу".
"Хіба це не історія, подумали німці, вирішивши залишити слова жити, аби й надалі не забувати, хто вони насправді", – пишет Юлия Мендель в своей книге.
Суть того, что хотела сказать этим Юлия, понять можно с трудом.
Тем не менее отношение Юлии Мендель к солдатам Красной армии донесено. Чиновница описывает собирательный образ советского военного, победившего в Великой Отечественной войне. Войдя в Берлин, он принуждал к сексу и избивал немку. А после возвращения с фронта беспросветно пил водку, отталкивал семью и орал на родную мать. В общем, был насильником, алкоголиком и деспотом. Высказал свое отвращение к нацизму он, считает Мендель, лишь раз – когда написал на стене Рейхстага: "Я @бу Гитлера в ж@пу".
Для сохранения стиля автора мы публикуем эту часть текста полностью:
"Адже немає в історії нічого ганебнішого, ніж інфантильні спроби зображати тиранію ідеологією "непорочної" жорстокості, приховуючи розмаїття людського свавілля, падіння героїв, тріумф полеглих, увесь цей "трах" у голові п’яного солдата, який, геть забувши про мирне життя, заліз на німкеню, яка волала від жаху і, можливо, була побита, щоб потім ще роками заливати оковитою свій посттравматичний синдром, не вміючи розповісти про те, що скоїла з ним війна, відштовхуючи власну родину, гиркаючи на матір; солдата, в якого, можливо, за всеньке його життя випала єдина нагода вкласти всю свою виплекану на вже Другій світовій війні огиду до нацизму в ті кілька слів на стіні Рейхстагу".
Непонятно, почему матерная фраза на стене Рейхстага - это была единственная для советского солдата возможность излить отвращение к нацизму. Юлия Мендель, видимо, не берет в расчет сами военные действия, где миллионы солдат храбро воевали, мотивированные в первую очередь ненавистью к нацистам.
Период истории Украины после окончания войны в 1945-м и до сегодняшнего дня автор увидела исключительно в черных тонах.
"По закінченні Другої світової ми будували ракети, все ще готуючись захищатися і нападати, потім оплакували Сталіна, після його смерті з жахом вдивляючись у нічне небо, певні, що от-от налетять американські бомбардувальники, які, як відомо, тільки й чекали кончини великого Йосипа Віссаріоновича, щоб напасти на СРСР; потім рахували генсеків ЦК КПРС, що помирали один за одним, спостерігали, як слабне хватка КДБ, шукали незалежності, плакали від розпаду СРСР, раділи цьому розпаду, ходили на мітинги, кочували від економічної кризи до політичної і назад, корумпувалися, піддавалися пропаганді, далі страждали і боялися мріяти".
Отсюда Мендель делает вывод: нет у украинцев своего "генетического кода счастья", потому что наши граждане ходили не в ту школу и делали не то домашнее задание:
"У нашої багатостраждальної нації немає генетичного коду щастя. Ми ходили не до тієї школи і виконували не те домашнє завдання".
Об "украинском русском языке" и "скучающих по СССР"
От урока истории Юлия Мендель перешла к урокам языка.
Начала издалека – о том, что язык в Украине стал символом борьбы против Москвы и способом получения украинской идентичности. Негодяи, сталкивающие украинцев, – это пророссийские политики и националисты:
"Використовуючи нашу травму історичних заборон говорити рідною українською і російську пропаганду, спочатку нас роз’єднували, я навіть не скажу проросійські політики, а ті, хто не міг відірватися від вимені Кремля і не мислив Україну незалежною.
Як годиться, з другого боку підпряглися націоналісти. На цьому гріх було не заробити політичні бонуси".
Мендель при этом уверена, что языки защищать вообще не нужно. Потому что украинцы, мол, вообще друг друга не понимают на почве взаимной неприязни.
"Адже потрібно захищати не російськомовних і не україномовних. Варто захищати нас від самих себе, від тієї ненависті, яку ми можемо носити в собі і виявляти до інших. Українці не розуміють одне одного не через мову, а через небажання слухати, чути і сприймати".
Дальше Мендель призвала не осуждать русский язык.
"Абсурдно боротися за особу Миколи Гоголя як українського письменника, засуджуючи мову, якою створено його шедеври. Чи називати Тараса Шевченка батьком нації, відкидаючи його прозу і поеми, створені російською".
Решение языковой проблемы в Украине Юлия Мендель видит с помощью избавления России от монополии на русский язык. Нужно внедрить "украинский русский язык".
С подобным заявлением Мендель уже выступала, когда занимала пост пресс-секретаря президента. Но в своей книге она объяснила, каким видит украинский русский – "сочным суржиком":
"Перші роки свого життя я провела в херсонському селі. А там, в українських селах, мова взагалі неймовірна. Це соковитий суржик, насичений енергією свободи і всерозуміння, практичності й кмітливості. Українська фонетика з украпленнями російських слів, з українськими вставками, прислів’ями й органічними неологізмами. Українська? Російська? Ні тобі, ні мені".
При этом, в ее понимании, русскоязычный гражданин – это человек, который верит в российскую пропаганду, в "фашизм" на Майдане, в ужасы националистов с факелами и так далее.
"Чи здатна інша сторона, російськомовна, що вірить у російську пропаганду, у "фашизм" на Майдані, в жахи про націоналістів зі смолоскипами, що зростала з вірою в комуністичне майбутнє, прийняти СРСР таким, яким він був для мільйонів, – із жахами, що аж серце холоне, КДБ, де катували людей на рівні з нацистами, з таборами болю, де гинули так само, як у концтаборах Третього рейху, з мільйоном зґвалтованих німкень після перемоги в Другій світовій війні, з расизмом, елементарним безправ’ям і зневагою навіть до найдрібніших потреб маленької людини?"
При этом Степана Бандеру она назвала "легендарным", а националистов – "радикальными патриотами".
"У нашому тривалому протистоянні радикальних патріотів і прибічників ідей СРСР, що відчувають чи то страх, чи то відразу до легендарного Степана Бандери, правда і сила будуть на боці того, хто зможе наважитися на щирість Німеччини – винести минуле на поверхню і "звільнити пацієнта, щоб він міг жити новим успішним життям", – написала Мендель.
Непонятно, что значит "вынести прошлое на поверхность" и при чем здесь "искренность Германии". Но зато абсолютно ясно, что писала свою книгу Юлия Мендель сама.
