Поїздка на ліфті в умовах блекауту стає схожою на екстремальний атракціон не для людей зі слабкими нервами: заходячи в ліфт, ніколи не знаєш, чи доїдеш до потрібного поверху.
Через відключення світла, зумовлені ракетними атаками Росії на об'єкти української енергетичної інфраструктури, у Києві почастішали випадки, коли пасажири застряють у ліфтах. Нерідко чекати на звільнення їм доводиться годинами.
"Страна" зібрала історії людей, яким довелося провести в шахті ліфта 1-4 години, перш ніж їх врятували.
Людмило, застрягла в ліфті на півтори години:
Коли почали часто відключати світло, перестала користуватися ліфтом, хоч і живу на 16 поверсі. Але десь тиждень тому потрібно було поповнити запаси води і якраз дали світло. Не думала, що світло вимкнуть через 20 хвилин після того, як його дали, тому без задньої думки сіла в ліфт, проїхала буквально 10 секунд і застрягла десь у районі третього-четвертого поверху.
Я відразу натиснула на кнопку відкриття дверей, але нічого не сталося. Потім паніці почала хаотично натискати на всі кнопки, але знову нуль реакції. Зв'язок на телефоні ловив дуже слабко. Тому я почала кликати на допомогу.
Добре, що у будинку є охоронець, який бачив, як я зайшла до ліфта. Він і набрав аварійну службу, але попередив, що чекати на порятунок доведеться більше години, тому потрібно запастися терпінням.
Час минав дуже повільно. Мене почала долати легка паніка, здавалося, ніби повітря не вистачає. Я випила трохи води і спробувала заспокоїтись, втішаючи себе тим, що скоро мене звільнять. Потім, щоб відволіктися небагато, залипла в телефон, але згадала, що павербанка в мене з собою немає і треба заощаджувати.
За годину приїхав майстер і почав мене рятувати. Він відчинив двері, але кабіна виявилася трохи нижчою за поріг. Добре, що майстер разом із охоронцем мені допомогли, взяли за руки та витягли мене.
Світло увімкнули аж через чотири години, тому мені ще пощастило. Але після цього випадку я ще довго не їздитиму на ліфті».
Андрій, застряг у ліфті на чотири години:
"Я живу на 20 поверсі, тому щодня піднімаюся на ліфті, коли є світло. Скажімо так, клаустрофобії у мене немає, тому належу до цього філософськи: застряну так застряну. Просто щоразу бігати туди-сюди на 20 поверх — не варіант, тому випробовую долю на удачу.
Але нещодавно так просидів у ліфті чотири години із сусідами та собакою. Приїхав після роботи, світло ще було, але як тільки ми сіли в ліфт і проїхали поверхів п'ять, ліфт зупинився, світло згасло. Пощастило, що ліфт не маленький, як у хрущовках, і було десь розвернутися. Але загалом дуже неприємно. Темрява, дихати нічим і хтось ще до нас застряг і використав вміст "тривожної скриньки", де була вода.
Собаці було найважче: вона не розуміла, що відбувається, і від безвиході почала гавкати і вити, господиня її заспокоювала як могла. Ми абияк зловили зв'язок і набрали родичам, щоб вони викликали аварійну службу.
Тут почалося найнеприємніше — довгі години очікування без води та їжі. Ще й собака зі страху сходив під себе за малою потребою, можете собі уявити цей запах, а в цьому ліфті і так дихати не було чим. Зате з сусідами роззнайомилися, впізнали хоч, хто чим займається, анекдоти потравили.
Ми так сиділи десь години зо три, поки не приїхала аварійка. На наше визволення пішла ще година. Не знаю, що там у них не виходило, але спочатку хтось почав стукати ліфтом, звук був просто жахливий, здавалося, ніби хтось вибиває двері. Через 10 хвилин після цих звуків відчинили двері та нарешті випустили нас. Сказати, що ми були щасливі – не сказати нічого.
Після цієї ситуації я все одно продовжую користуватися ліфтом, правда тепер не заходжу, якщо в кабіні багато людей».
Ірина, застрягла в ліфті на три години:
"Буквально днями вперше за все життя застрягла в ліфті. Поверталася додому з магазину і вирішила, що тягти на 12 поверх важкі пакети із супермаркету взагалі не хочеться. Подумала, що встигну, і нічого не станеться. І я майже доїхала на свій поверх, але раптово ліфт зупинився і світло погасло.
Я зависла на три секунди, а потім запанікувала і відразу ж почала натискати всі кнопки в ліфті, стукати у двері та кричати: "Допоможіть". У голові одразу виникла сцена з фільму "Швидкість" із Кіаном Рівзом, де терорист на початку залишив бомбу в шахті ліфта. Мені здавалося, що кабіна ліфта неодмінно впаде зі мною.
Мене кидало то в жар, то в холод, почалася паніка, я була як риба, яку викинуло на берег – намагалася ковтати повітря. Стан просто жахливий, нерви межі. Добре, що сусіди почули мої крики і десь годину намагалися додзвонитися до аварійки, бо зв'язку взагалі не було.
Аварійка їхала півтори години. Я вирішила якось відволіктися та з'їсти печиво, яке купила в магазині. Але як тут їстимеш, якщо шматок у горло не лізе через страх. Вирішила просто чекати, коли мене вже витягнуть. Особливо зайнятися в ліфті нема чим. Спочатку стояла, потім вирішила сісти. Трохи поплакала, а потім лаяла себе, що не піднялася сходами. Дякую сусідам, вони намагалися мене розважати хоч якось.
Потім приїхав майстер і теж намагався заспокоювати мене, мовляв, треба трохи почекати. Коли він відчинив двері, я просто була найщасливішою людиною на цій землі, пообіцяла більше не сідати в ліфт. Майстер посміявся і розповів, що в нього в день по десять викликів і всі чомусь обіцяють одне й те саме. Але я реально після того випадку на ліфті більше не їздила. І до перемоги не збираюся взагалі наближатися до ліфтів.
Максим, застряг у ліфті на годину та 15 хвилин:
Це був час, коли ще існували графіки відключень і під них можна було підлаштуватися. За графіком світла не мало бути з 6 до 9 ранку, а тут я прокидаюсь і дивлюся – світло є. Вирішив, отже, його просто не вимкнули і вже не вимкнуть. Виявив, що в мене вдома закінчилася кава. Вирішив сходити за ним у кав'ярню поряд із будинком. О 8:40 я зайшов у ліфт із круасанами та кавою, почав підніматися і, раптово, сталася зупинка.
Я не був до цього готовий ні фізично, ні психологічно, ніяк – тож першим відчуттям був гострий шок. Хвиля клаустрофобії. Потім задихався, заспокоївся. Слава богу, я застряг у великому, а не у маленькому ліфті – там більше місця. Важливо, що це був ще початок блекаутів. Це зараз у нас у ліфті вже стоїть стільчик, вода, а тоді нічого не було.
Почав стукати у двері - озвалася консьєржка. Після двохвилинного сміху вона заявила, що я за цей тиждень уже п'ятий, хто застряг. Заспокоїла, не хвилюйтеся, мовляв. Консьєржка запитала, чи я не помітив, на якому поверсі застряг - але я не дивився на цифри.
Консьєржка відразу викликала рятувальників – схему вже було налагоджено до мене. Щохвилини 10 консьєржка підходила до ліфтової шахти, питала, як у мене справи, переживала, тримала мене в курсі подій – мовляв, скоро приїдуть і витягнуть мене.
Коли пройшов перший шок, я насамперед перевірив телефон – зв'язок є, вже непогано. У мене з собою три чудові круасани і велика латта - не найгірша компанія, щоб застрягти в ліфті. Сів на підлогу, зробив селфі, навіть виклав пост. Перечитав усі новини. Коротше знайшов, як провести час.
Я просидів у ліфті годину та 15 хвилин. Час пролетів досить непомітно. Я випив кави, з'їв круасан. Вийшло досить ефективне проведення часу. Потім приїхав рятувальник – він мене знайшов між 4 та 5 поверхами. Я йому стрибав на руки, бо ліфт зупинився поміж поверхами. Рятувальник простукав, з'ясував, де я перебуваю, і на поверсі нижче відчинив двері, плюс затиснув якусь штуку і сказав мені теж зрушити двері ліфта. І я стрибнув. Сам процес порятунку зайняв 10 хвилин.
А за кілька днів я розмовляв зі своїм товаришем, який теж нещодавно застряг у ліфті. І він сказав, що коли застряє між поверхами, ніколи не стрибає – чекає, доки ввімкнеться світло та ліфт сам поїде. Він так просидів у ліфті шість годин. Має фобію. Тому що колись він бачив фільм, де людину намагаються витягнути з ліфта, що застряг між поверхами, і в цей момент ліфт починає їхати і людину просто розрізає навпіл. І тільки тоді я вже задумався – було б не дуже приємно, якби це сталося. Але в момент стрибка на руки рятувальнику мені навіть на думку не спало, що таке може статися.
Вниз я тепер спускаюся пішки у 90% випадків, навіть якщо є світло. Коли сідаю в ліфт, я щоразу чаклую і тепер завжди стежу, на якому поверсі. Але страху все одно немає. Один раз застряг – далі вже не страшно”.
