У вівторок, 19 вересня, Азербайджан розпочав бойові дії в Карабаху.
Ми стежимо за ситуацією у нашому онлайні.
Зібрали інформацію про те, що відбувається і до чого це може спричинити.
1. До цього йшлося вже давно. Прем'єр Вірменії Нікол Пашинян з одного боку протягом останнього року неодноразово заявляв, що вважає Нагірний Карабах частиною Азербайджану і давав зрозуміти, що готовий на цій основі врегулювати відносини між двома країнами. З іншого боку, практичних дій до цього не зробив (зокрема, і побоюючись внутрішньополітичних наслідків). Крім того, у Єревана різко зіпсувалися відносини з головним союзником - РФ. І, на цьому тлі, у Баку побачили історичний шанс повністю повернути під свій контроль Нагірний Карабах. Що, власне, і є очевидною метою операції, яку проводить Азербайджан.
2. Наскільки ця мета буде реалізована? Багато що зараз Азербайджану сприяє. Росія, судячи з заяв Москви, втручатися в конфлікт поки не буде, подаючи нинішні події, в тому числі і як "розплату" Пашиняну за непослух і за орієнтацію на Захід. Допомогти Нагірному Карабаху може лише сама Вірменія шляхом напруги всіх своїх сил. Однак, поки що жодних ознак того, що Єреван надасть масштабну підтримку немає. Навпаки – там заявили, що підрозділів вірменської регулярної армії у Нагірному Карабаху немає і що на кордонах Вірменії ситуація спокійна. На тлі поточних подій це виглядало як визнання у неготовності втручатися у конфлікт. Крім того, з суто військової точки зору після втрати під час попередньої війни Шуші (займає панівну висоту над Степанакертом), а також блокування прямого сполучення між Вірменією та Карабахом через Лачинський коридор, оборона Карабаха – завдання вкрай проблемне. Наразі поки що залишається не до кінця зрозумілою реакцією Заходу. Раніше він робив заяви на підтримку Вірменії та Карабаху. Але Азербайджан, як бачимо, на них не звернув уваги. Тепер слів недостатньо. Потрібні будуть дії. Наприклад – погрози запровадження санкцій проти Азербайджану. Але, як писала "Країна", якщо війна не вийде за межі Карабаху, їх ймовірність невелика.
3. З іншого боку, не можна скидати з рахунків самих вірмен Нагірного Карабаху. Для них заняття території азербайджанською армією означає (попри всі заяви про гарантії) перспективу втечі з рідних місць. Або ще гірше. Тому не можна виключати, що вони будуть чинити опір усіма наявними у них силами. І, в такому разі, багато залежить від того, чи зможуть карабахські вірмени організувати ефективну оборону та зупинити перший накат азербайджанської армії. Якщо Баку не вийде "маленької переможної війни", то розклад зміниться не на користь Азербайджану. У війну тоді все більше втягуватиметься Вірменія, посилиться тиск із боку Заходу. Якось доведеться реагувати і Росії. Іншими словами, результат бойових дій найближчими днями (чи зможе Азербайджан чи ні швидко поставити під контроль територію Карабаху) і будуть визначальними для розвитку подальшої ситуації.
