На європейському ринку праці – і офіційному, і тіньовому – змінюються розклади щодо українських працівників.
Українці ще до війни масово їздили на заробітки до ЄС. І встигли "застовбити" за собою окремі ніші. Так, у свій час у Польщі працювали суцільно українські таксисти та різнороби, а в Іспанії - будівельники.
З початку війни ситуація змінилася, що й зрозуміло з огляду на те, що чоловіки призовного віку стали невиїзними. Але ті, кому все ж таки вдається просочитися за кордон, без особливих проблем влаштовуються водіями та робітниками на заводи.
"У нас у цеху практично всі працівники - українці. Поляки - тільки начальство. Якщо з'являються новачки з наших, вони легко вливаються в колектив, можна навіть спочатку мови не знати, адже всі спілкуються українською", - розповів нам мешканець Полтавської. області Данило, який ще на початку війни виїхав до Польщі (на той час йому ще не було 18 років), і вже два роки працює на скляному заводі у Польщі.
Ще більш активно завойовують бізнес-ніші у Європі українки. Особливо це стосується б'юті-індустрії, клінінгу, швейної справи, кулінарії тощо. буд.
"У Чехії два роки тому недорогі манікюри масово робили в'єтнамці. Зараз українки їх практично витіснили, оскільки цінник той самий, а якість і сервіс - краще", - каже Марія, яка працює манікюрницею у Празі.
Розбиралися, як облаштовуються українці в Європі.
Будівельники зникли, таксисти стали далекобійниками
За даними Євростату, статус тимчасового захисту в Європі на сьогодні мають трохи більше 4,2 млн. українців, але їх кількість продовжує збільшуватися.
Наприклад, за жовтень армія наших біженців у ЄС зросла ще майже на 52 тисячі осіб (у вересні та серпні цифри становили 31,9 тис. та 41,3 тис. відповідно).
Найбільше "нових біженців" осіли у Німеччині (20,6 тис. за жовтень), Чехії (близько 6,5 тис.), Нідерландах (4 тис.). У результаті в тій же Німеччині зараз живуть понад 1,2 млн. українців зі статусом тимчасового захисту, а в Польщі - 960,6 тис., Чехії - близько 370 тис.
"З урахуванням того, що населення ЄС перевищує 500 млн, зрозуміло, що 4,2 млн наших біженців, з яких 40% - діти, і 8% - люди похилого віку, особливої погоди на місцевому ринку праці не роблять. Тим більше, що й працюють, Власне, далеко не всі. У Німеччині, наприклад, офіційно працевлаштовані всього 22%, і ще приблизно 20% працюють неофіційно. вплив українських працівників все ж таки відчувається. І, швидше за все, він буде збільшуватися, враховуючи розмах дефіциту на європейському ринку праці", - говорить голова Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
Найцінніші в Європі – українські чоловіки. Їх у структурі біженців близько 12% чи близько 500 тисяч осіб. Деякі залишалися в ЄС на момент початку війни і просто змінили статус заробітчан на статус тимчасового захисту, частину різними шляхами виїхали вже після 24 лютого 2022 року.
"Раніше наші чоловіки становили значну частку в структурі будівельного персоналу в ЄС. Їхній відтік вдарив по цьому ринку найбільше. Наприклад, Польща досі не може впоратися з дефіцитом майстрів і шукає можливість замістити українців вихідцями з інших країн, зокрема, Південної Америки.Польські рекрутингові агенції, з якими ми працюємо, планують залучати будівельників з Бразилії, Аргентини та Мексики", - розповів "Країні" Воскобойник.
Мешканець Чернігівщини Олександр, який уже давно працює плиточником в Іспанії, каже, що кількість українських майстрів на іспанських будовах порівняно з довоєнними часами зменшилась у рази. У результаті приблизно на 20% зросли розцінки, адже збільшилася конкуренція за персонал серед працедавців.
"Тобто особисто я у виграші, тому що мій дохід зріс з 1,5-2 тисячі євро до 1,8-2,4 тисячі залежно від завантаження", - говорить Олександр.
Будівельників у Польщі та низці інших країн ЄС поменшало, бо після початку війни багато українців отримали можливість виїхати до Канади, США, Великобританії, де можна заробляти більше, але до повномасштабного вторгнення було дуже складно закріпитися. А тепер із цим проблем особливо немає через статус, що надається. Також багато хто переміщується всередині ЄС - з Польщі, наприклад, до Німеччини, де більше платять.
Також українських чоловіків поменшало серед таксистів у Польщі (до війни водіями таксі працювало дуже багато наших громадян, особливо у Варшаві та Кракові).
Чоловіки, які виїхали до Європи вже після початку війни, віддають перевагу іншій роботі.
Дуже багато тих, хто влаштовується у Європі водіями на вантажні авто.
"Багато наших далекобійників просто кидали фури українських роботодавців на парковках у Європі, і писали смс, що звільняються, і більше не повернуться. Вони легко влаштовувалися водіями в європейські компанії, особливо в Німеччині та Польщі, де спостерігається гострий дефіцит водіїв", - каже голова Асоціації міжнародних автоперевізників (АСМАП) Володимир Балін.
Житель Полтавської області Олег влаштувався на вантажне авто у німецькому Лейпцигу.
"Довелося закінчити курси німецької та пройти додаткові водійські курси. Але я влаштувався офіційно, на зарплату 3,5 тисячі євро на місяць", - розповів чоловік.
У Польщі зарплати водіїв нижчі – приблизно 2.5 тисячі євро. Але влаштуватися там легше, ніж у Німеччині. Зокрема, беруть із мінімальним знанням польського під обіцянку "довчити", і достатньо українського досвіду роботи.
"Таксистами наші мужики у Польщі працювати вже не хочуть. Набагато вигідніше сісти на фуру, зарплата там більша на 700-1000 євро. Якщо немає категорії, поляки готові безкоштовно довчити", - каже Ігор із Київської області, який працює водієм у Польщі.
Багато українців пішли працювати на заводи. Житель Полтавської області Данило каже, що на скляному заводі у Польщі у деяких цехах працюють практично одні українці. І така сама ситуація на інших місцевих підприємствах (тут також розташовані завод ялинкових іграшок, акумуляторне виробництво та ін.).
А, наприклад, Італію наповнили українські майстри з ремонту авто.
Про це "Країні" розповів львів'янин Іван, який уже давно мешкає біля Риму.
"У нас реально дуже багато працівників СТО з України. В Італії автомобільна тема популярна, є маса невеликих техстанцій. Їхні власники із задоволенням беруть малярів, електриків, шиномонтажників з України. Наші хлопці справді тямущі плюс готові працювати за порівняно невеликі гроші - 1,5 -1,8 тис. євро, тоді як місцеві просять, мінімум, 2-2,5 тисячі та більше", - каже Іван.
Ще одна ніша, у якій швидко нарощують свою присутність українці – ремонт квартир та будинків.
В Австрії, Франції, Німеччині та інших країнах українські бригади активно нарощують клієнтську базу, роблячи роботу швидше, якісніше та дешевше, ніж конкуренти з інших країн.
"Як правило, наші люди відкривають фірму офіційно. При цьому, якщо є клієнтура з України та інших пострадянських країн, то можуть і брати готівкою, чи криптою, якщо клієнту так зручніше. Ціни у наших бригад дешевші на 30% мінімум, ніж у місцевих, а якість і, головне, швидкість, набагато вища. Тому клієнтура поступово перетікає до українських бригад”, - каже українець, який займається ремонтами у Франції.
"Роблять манікюри та уколи краси вдвічі дешевше"
Але найцікавіші тенденції спостерігаються у традиційно "жіночих" сегментах ринку праці: б'юті-індустрії, клінінгу, швейній, кондитерській справі тощо. буд.
Українські біженки з початку війни зуміли добре закріпитись у деяких нішах.
Найбільші успіхи у справі "підкорення Європи" у наших косметологів, манікюрниць, перукарів.
Киянка Юлія, яка на момент початку війни працювала в одному з відомих столичних салонів краси, а в лютому 2022 року виїхала до Польщі, вже за кілька тижнів попросила родичів передати їй інструменти і почала робити манікюри у Варшаві.
"Спочатку робила своїм, по 10-15 доларів. Потім влаштувалася до місцевого салону, а нещодавно відкрила свій кабінет і взяла на роботу двох наших дівчаток. За рівнем наші майстри випереджають місцевих років на п'ять - тут у ході тенденції, які у нас уже давно вийшли з моди, тож працювати нескладно", - каже нам Юлія.
"У Чехії два роки тому недорогі манікюри масово робили в'єтнамці. Зараз українки їх практично витіснили, оскільки цінник той самий, а якість та сервіс - краще", - зазначає і Марія, яка працює манікюрницею у Празі.
Щоправда, їй довелося закінчити місцеві курси манікюру (вони коштують близько 25 тисяч крон, а це понад тисячу доларів), оскільки українські документи про професійну освіту в Чехії не визнають.
"Але багато хто з наших на місцеві курси не пішов і працює неофіційно. Беруть на 30% менше, ніж у салонах, але й ніяких податків не платять, а клієнтів вистачає і серед наших біженок, і серед місцевих", - каже Марія.
Втім, якщо зловлять на неофіційних підробітках, доведеться заплатити штраф, а вони в Чехії досить великі та стартують із 300 тисяч крон (більше 13 тисяч доларів). Але українські манікюрниці розповідають, що ризик нарватися на контролерів невеликий, якщо не здадуть клієнти (такі випадки вже були).
У Польщі та Чехії добре влаштовуються також наші косметологи, особливо ті, хто може надавати ін'єкційні послуги. В обох країнах робити уколи краси можуть лише фахівці з вищою медичною освітою. Але й Польща, і Чехія визнають дипломи українських лікарів. Тому наші косметологи з медосвітою практично відразу змогли влаштуватися на роботу. При цьому, скажімо, у тій же Чехії тарифи набагато вищі, ніж у Києві. Наприклад, мезотерапія або ботокс коштують близько 7 тисяч крон за одну зону (близько 12,4 тисячі гривень), а в Києві - 4,5 тисячі гривень, чистка особи - від 1,5 тисячі крон (більше 2,5 тисячі гривень), а у нас – від тисячі гривень тощо. буд.
Киянка Ольга, яка і до війни їздила "колоти ботокс" до Франції, від початку війни практикує у Марселі, щоправда, без оформлення.
"У Франції вколоти ботокс - це мінімум 350-400 євро за одну зону, у мене це коштує вдвічі дешевше і клієнтів вистачає", - каже Ольга.
Косметолог Марія, яка давно живе в Італії, розповіла нам, що її українські колеги стали справжнім лихом для місцевих салонів.
"В Італії, щоб працювати косметологом, потрібно пройти спеціальні курси. І це лише перший етап, що дозволяє хіба що накладати маски. Щоб робити ін'єкції – потрібні окремі курси, і на кожному етапі доводиться платити приблизно по 5 тисяч євро. Зрозуміло, що після таких Але зараз в країні дуже багато українських косметологів, які готові робити процедури мінімум. удвічі дешевше. І роблять їх дуже якісно, можливо, навіть краще, ніж у багатьох італійських салонах краси", - каже Марія.
"Якщо раніше українки в італійців асоціювалися з доглядом за літніми, то тепер - з уколами краси та манікюром", - жартує вона.
Від прибирання до приготування
Є й інші ніші. Скажімо, у Польщі у деяких населених пунктах українки фактично захопили місцеві ринки прибирання.
Мешканка Київської області Тетяна оселилася біля Познані ще на початку війни. Знайома місцева мешканка почала підшукувати їй замовлення на прибирання квартир і незабаром від клієнтів не було відбою.
"Платили приблизно по 20 злотих на годину (5 євро), що за постійного завантаження дозволяло виходити на дохід до тисячі євро на місяць", - каже Тетяна.
Пізніше вона залучила до роботи також 18-річну дочку.
"Вже за рік не лише у нашому селищі, а й у сусідніх українках "щільно сіли" на прибирання", - каже Тетяна.
За її словами, більшість працюють неофіційно.
"Я розглядала можливість відкрити клінінгову фірму, але тоді доведеться підняти цінник, а багато клієнтів до цього не готові", - зазначає вона.
В Італії українки масово влаштовуються швачками – і на місцеві фабрики, і на надомну роботу. Багато оголошень про подібні вакансії на зарплати в 1,1-1,7 тисяч євро в групах наших біженців у Фейсбуці, зокрема, "Українці в Італії/Робота в Італії". Запрошують працювати, наприклад, на швейні фабрики біля Флоренції (Прато), Мілана та Сицилії. Багато хто надає житло.
А в Німеччині українки активно освоюють ніші кулінарії та спорту. У профільних групах наших біженців у соцмережах маса оголошень про приготування тортів на замовлення (по 15-20 євро) та набір груп на різні тренування (йога, пілатес та ін.).
"У Лейпцигу, наприклад, дуже багато українок готують та доставляють додому напівфабрикати, випічку. Все дуже смачно та недорого. Мігранти з пострадянських країн уже знають "вареники від Каті" та "Київський торт" від Жанни, німці, звичайно, набагато менше замовляють, але, наприклад, моя сусідка-німкеня за моєю рекомендацією з недавніх пір купує напівфабрикати", - каже нам українка Тетяна, яка мешкає у Лейпцигу близько 10 років.
За її словами, нашим біженкам вигідно працювати "на себе" плюс отримувати допомогу. Щоправда, якщо зловлять на нелегальних підробітках, доведеться заплатити великий штраф та повернути соцдопомогу.
