Вбивство генерала Кириллова. Про що говорить реакція в Росії і до чого тут мирні переговори
У російських телеграм-каналах та загалом в інформаційному полі помітні дві тенденції щодо сьогоднішнього вбивства командувача військами радіологічного та хімічного захисту ЗС РФ генерала Ігоря Кириллова, що, за даними ЗМІ, було організовано СБУ.
Перша, переважна – твердження про те, що відплата невідворотня, Москва відповість на білий терор червоним; пора відреагувати максимально жорстко; київський режим влаштовує терор у Москві тільки тому, що відчуває свою безкарність; про які мирні переговори з терористами може йтися; вбивство доводить, що Росія повинна вести війну до повної капітуляції "київського режиму", знищення "терористичного гнізда" і відмови від заморозки конфлікту, яку пропонує Дональд Трамп, а також питання, коли вже будуть багаторазово обіцяні удари по центрах прийняття рішень, і т.д.
Друга лінія не така помітна, але теж присутня. Її прихильники трактують вбивство приблизно в наступній логіці: вбивство - це провокація української влади та західної "партії війни" з метою підштовхнути Росію до ескалації конфлікту, щоб унеможливити старт мирного процесу при Трампі і перекласти за це провину на Москву, оскільки сам Київ прямо суперечити Трампу не може.
Ці лінії відбивають хай і не дуже публічну, але важливу дискусію у суспільстві та елітах у тому, як і яких умовах Росії необхідно закінчити війну.
Незважаючи на те, що офіційна позиція Кремля незмінна – будь-які мирні угоди щодо України мають базуватися на "стамбульських угодах" (нейтральний статус України) та червневих вимогах Володимира Путіна (передача Росії всій території чотирьох областей, зняття санкцій тощо) - у Насправді в Москві є думка (і вона має багато прихильників в елітах РФ) про те, що і зупинка війни по лінії фронту з фіксацією територіальних завоювань плюс нейтральний статус України (що, за прогнозами, може запропонувати Трамп) для РФ дуже гарний варіант.
Прихильники цієї точки зору сприймають нинішню війну в Україні як пастку, куди потрапила РФ і яку вороги Росії використовують для її ослаблення та виснаження. Вони вважають, що довга війна створює величезні ризики і невідомо, скільки може протриматися економіка в таких стресових умовах. Поки що вона тримається непогано, але кожна система має межу міцності. І якщо з цієї пастки вдасться вислизнути найближчим часом, та ще й із фіксацією контролю над завойованими територіями та нейтрального статусу України, то це будуть не просто прийнятні, а цілком почесні та навіть переможні для Росії умови світу.
Є й інша точка зору, яка збігається з офіційною (воюємо до прийняття Україною та Заходом умов Путіна) або навіть жорсткішою від неї (воюємо, поки не захопимо Київ), бо "перемога близька і Україна ось-ось рухне".
Але зрештою все залежатиме від позиції самого Путіна. Популярність у суспільстві та елітах ідеї якнайшвидшого закінчення війни, а також повний контроль Кремля над внутрішньополітичною ситуацією дозволяють президенту РФ прийняти без будь-яких тяжких наслідків для міцності своєї влади рішення про закінчення війни в Україні по лінії фронту, якщо така пропозиція надійде від України та Заходу.
Але яка насправді позиція буде у Путіна в такому разі, йдуть різні сигнали.
Також не очевидно, що Трамп взагалі запропонує РФ якісь компромісні варіанти якнайшвидшого закінчення війни, тому що українська влада та впливова "партія війни" на Заході (у тому числі і серед республіканців) виступають проти цього, теж сприймаючи війну як пастку, куди потрапила РФ та з якої її так просто випускати не можна. На Заході та в оточенні Трампа є і своя "партія світу", яка вважає, що затягування війни створює великі ризики (економічні проблеми, загрозу ядерного конфлікту) і для західних країн, не кажучи вже про Україну. А тому її треба якнайшвидше закінчувати.
Чим закінчиться боротьба цих двох партій на Заході та Росії, поки точно сказати не можна. Тим більше, що до інавгурації Трампа залишається більше місяця. І до цього моменту може статися чимало спроб підірвати ситуацію.
