Крути.
Мало що змінилось з тих вже давніх часів. Особистий героїзм молоді та українців нічого не дає державі. Тому що він не підкріплений особистим героїзмом вождів, не обов'язково на фронті.
А той, хто кинув українських дітей на багнети набагато сильніших та чисельніших вояків під Крутами - це звичайнісенькі зрадники та негідники. Тодішнім керманичам України треба було лишити студентів по домах, а не кидати їх прикривати те, що все одно вже не прикриєш.
Ось про що треба говорити тим, хто любить Україну. Тому що до цього часу нами правлять перевертні, які ховались від куль на Майдані в той час, коли на ньому гинули діти. Майдан - ті самі Крути, по суті. З тією лише різницею, що тут та якби перемога. Але для кого і для чого - це стає усе ясніше та зрозуміліше українцям.
Так що річ не в особистому героїзмі та самопожертві. У простого українця усе це є, і досхочу. А у тому, що з часів більшовиків у владі немає людей, хто готовий жертвувати не іншими, а собою, та зробити так, щоби героїчна смерть кожного простого українця не була даремною. А за пам'ятники та пам'ять спасибі, звичайно. Що за Крути. Що за Майдан. Але українці вмирають не заради пам'ятників. А заради того, щоб краще жити у власній державі.
