Минулого тижня 5-річна дитина після однієї ком"ютерної гри мене запитала:
- Мама, а існує така гра, де нами хтось управляє, як на комп"ютері?
- Ииии, ну може, ні, а може так. Якщо вірити, то Боженька нами всіма управляє.
- Боженька? Вона тисне на кнопки, щоб нами управляти, що робити і куди йти?
- Ну не зовсім так.. Але і так..
- Мам, а в цій грі є фінал? Там є кінець гри?
- Ніхто цього не знає. Але лякають, що фінал таки є і всім капєц.
Потім ще було багато запитань і мультик про Ноя і кінець гри і т.д. Потім дитина пояснила небажання їсти помідор, бо Боженька натиснув на кнопку, відпоідльну за небажння їсти помідор)
А потім я побачила нові рейтинги президенnські. І зрозуміла, що на запитання, чи нами управляють як героями коп"ютеоної гри, зависоко взяла про Боженьку, треба було починати дитині пояснювати про українську політику. Хочеться вірити, що це ще не фінал:)
