Питання тарифів для кожного українського уряду було ледь не найскладнішим, тому що значна частина українців саме на основі тарифів та їхнього коливання схильна оцінювати діяльність влади як "нормальну" чи "ненормальну". Особливо гостро це проявилося після 2014 року, коли було оголошено курс на "ринкові" тарифи, які для більшості громадян виразилися на практиці у зростанні вартості комірного у рази.
Але цікаво, що різні уряди, стикаючись зі схожими проблемами, та вирішуючи подібні задачі (підвищення тарифів та необхідність якось втримати ситуацію), одержували дещо відмінну оцінку у суспільстві. Приміром, якщо брати уряди "післяринкової епохи", то Уряд Гончарука перебував занадто недовго, і нічим особливо у контексті тарифів не запам'ятався (цьому сприяла ситуація на ринку), уряд Яценюка до цього часу закріпився у свідомості більшості українців через асоціації із шоковим зростанням тарифів, ну а уряд Гройсмана, на період правління якого теж припадало не одне коливання ціни на тарифи, не викликає таких негативних асоціацій (що підтверджується численною соціологією).
То які можна зробити висновки для уряду Шмигаля зі співставлення діяльності тих же Гончарука, Яценюка і Гройсмана? По-перше, і це показав позаминулий уряд, будь-яке підвищення потрібно негайно перекривати масштабними виплатами субсидій (6,9 млн. родин за часів Гройсмана проти 3,1 млн. зараз), які єдині можуть зменшити соціальну напругу. По-друге, усі розмови про "ринок" і те, що "завтра ринкова ціна впаде" не працюють, бо сприймаються як абстракції і "вішання локшини", тому сподіватися на них не доводиться. По-третє, тримати під контролем треба усі тарифи, а не лише газові, що потребує активного залучення атомної енергетики, і усіх інших можливостей, бо саме по собі зниження тарифів на газ на кілька відсотків може "тонути" серед загального моря. По-четверте, з МВФ теж треба працювати, знаходити аргументи і пояснювати ситуацію. Зокрема, що ринкові механізми у нас до цього часу залишаються значною мірою фіктивними, а тому не можуть перетворюватися на "фетиш".
Ну і найголовніше - уряд має працювати у питанні тарифів на перспективу, а не через місяць після того, як ситуація починає розвиватися. Все це, наче, цілком зрозуміло, однак залишається надскладною проблемою українського врядування.
