НЕ ЗАКОН ПРО НАРОДОВЛАДДЯ, А ЗАКОН В ІНТЕРЕСАХ ВЛАДИ!
Прийнявши закон про референдум, «Слуги народу» прозвітували про велику перемогу. Передвиборча обіцянка – виконана! Але як? Давайте розбиратися.
«Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області» (стаття 72 Конституції України).
А щойно проголосований закон вимагає зібрати таку ж кількість підписів у двох третинах адміністративно-територіальних одиниць, до яких згідно зі статтею 133 Основного закону, крім областей, віднесено Автономну Республіку Крим, міста Київ і Севастополь.
100% невідповідність Конституції України.
Законом для збору підписів надається 60 днів. Три мільйони голосів нереально зібрати опозиції за такий короткий термін. Це може лише влада, використавши весь адміністративний ресурс. І саме тоді, коли рішенням народу захоче прикритися.
Виборець за новим законом реалізує своє право голосу шляхом подання бюлетеня на паперовому носії або шляхом електронного голосування. Проте яким чином дільнична комісія буде перевіряти особу виборця, як при цьому буде забезпечено таємність голосування – ні слова.
Сьогодні українська держава не здатна гарантувати і захистити від спотворення чи навіть фальсифікації голос виборця, який захоче скористатися електронним голосуванням.
Електронне голосування буде здійснюватися за допомогою інформаційно-аналітичної системи. Порядок функціонування та її створення - за Центральною виборчою комісією. Не зайве нагадати, що відповідно до статті 92 Конституції «виключно законами України визначаються організація і порядок проведення виборів і референдумів», а не підзаконними актами ЦВК.
На жаль, депутати не скористалися порадами Венеційської комісії, яка рекомендувала виключити норму про електронне голосування із цього закону.
Тут виписано чимало підстав зупинення процесу всеукраїнського референдуму. Це можна зробити шляхом введення воєнного чи надзвичайного стану в країні чи в окремих її регіонах, відкриттям Конституційним судом конституційного провадження за конституційним зверненням Президента чи 45 народних депутатів щодо відповідності Конституції питання або тексту законопроєкту, що пропонуються винести на референдум.
Центральній виборчій комісії надається право зупиняти процедуру реєстрації референдуму на підставі його неконституційності. Таким чином ЦВК перебирає на себе повноваження КС, що є юридичним безглуздям. А якщо врахувати, що ця комісія в повній залежності від влади, то провести референдум з питань, в яких не зацікавлена влада, буде вкрай проблематично.
Процес референдуму може бути зупинений на будь-якому етапі його проведення. І водночас в законі відсутні відповідні правила щодо поновлення процесу референдуму. Це все створює ризики необмеженого використання адміністративного ресурсу.
За світовим досвідом прихильники та опоненти питань, винесених на референдум, повинні бути в рівних умовах. Це забезпечується строго на пропорційній основі при формуванні комісій задля чесності та прозорості проведення голосування.
Цей принцип не враховано. Закон про референдум встановив перевагу тим партіям, які представлені в парламенті. Саме із їх представників і будуть утворені дільничні та окружні комісії.
Представники непарламентських партій можуть туди частково потрапити лише за допомогою лотереї. Тобто, балансу сил «за» і «проти» референдуму не буде апріорі.
І найголовніше. Згаданим законом проігноровані два рішення Конституційного суду, відповідно яких народ, як джерело і носій влади, має право на прийняття нової Конституції.
Українці отримали не закон про народовладдя, а закон про референдум виключно в інтересах влади.
