У середовищі істориків побутує така байка. Десь так у році 1977-78 до Миколи Платоновича Бажана завітав академік Петро Тимофійович Тронько. «Миколо, ти ж із Щербицьким дружиш? Ось тут мої хлопці дослідили, що Київ виник у скіфські часи. Давай відзначимо 2500-річчя Києва? Для України престиж - маємо столицю з древнім корінням. Та й мої співробітники отримають премії. Запропонуй Щербицькому». Бажан погодився. Під час чергової нагоди, будучи в гостях у першого секретаря ЦК КПУ, Бажан підсунув папочку. Щербицький уважно прочитав і сказав: «Дві з половиною - дохріна, вистачить півтори». А вже потім науковці підігнали під цифру 1500 вигадану дату заснування Києва - 480 рік нашої ери.
До чого я веду? Реальної дати заснування Києва не знає ніхто. Так само, як у випадку зі Львовом чи Москвою (ті, хто говорять про жаб, які квакали на місці Москви у той час, як у Києві існували бібліотеки, грішать проти історичної правди, бо археологи свідчать про наявність великого торгового центру на місці нинішньої столиці Росії вже у Х столітті). Одні міста ведуть свій початок від першої згадки у писемних джерелах (тоді історія Києва велася б від 860 року). Інші - від гіпотетичної дати заснування.
Але скільки би не було років Києву - варто не мірятися древністю з іншими столицями, а думати про його сучасне обличчя і інфраструктуру. І просто - любити. Як вчив Олександр Духнович: «Люби род свой не про то, что он славный, а про то, что он твой».
