Один з філософів після Другої світової війни написав, що після Освенціму поезія неможлива...

Я все життя захоплювався філософією і поезією.
Але зараз я теж думаю: чи можлива поезія після Маріуполя, Чернігова, Бородянки...

Колись я сам писав вірші, але це було дуже давно, коли мені було двадцять.
А сьогодні, я знов написав вірш.

Не судіть строго, я знаю, що це на рівні початківця.
Я просто не зміг ці слова залишити у собі:

Так важко тримати небо
Коли воно дихає смертю
Вбивчої сталі
Так легко тримати небо
Якщо в грудях серце
Що плаче од жалю
Земля наша зорана
Не плугом, а траками танків
Скільки дітей в обіймах холодних
Свого не побачать світанку
Невже сутінки миру
Закрили очі вам, сильним світу
Не глядачі ви цієї Голгофи
А наступні приречені на крах свого міфу
Оточує тьма Білий Город
Заповзає в усі шпарини
Антоній і Феодосій у Лаврі
Пишуть Каїну анафему святими сльозима
Так важко дихати
Коли замість повітря - порох
І серце бється у такт сирен і криків
Так легко дихати
Якщо поруч друг, а там - ворог
І нікуди бігти і твій світ довкола...

Подпишитесь на телеграм-канал Политика Страны, чтобы получать ясную, понятную и быструю аналитику по политическим событиям в Украине.