Заява Стіана Єнсена, директора особистого апарату генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга про варіант закінчення війни шляхом надання Україні членства в НАТО в обмін на згоду поступитися Росії захопленими територіями, викликала різку відповідь Києва.
І хоча в НАТО незабаром заяву Єнсена фактично дезавуювали, а сам він назвав свої слова помилкою, експерти не вважають, що сталося, випадковістю.
Чому мова знову зайшла про формулу "світ в обмін на території" і наскільки такий варіант реалістичний, розбиралася "Країна".
П'ять копійок про торгівлю територіями
Все почалося з повідомлення норвезької газети Verdens Gang про перебіг дискусії на громадському заході в Орендалі - містечку на південному узбережжі Норвегії.
Видатний апаратник НАТО Єнсен, який обіймає свою посаду з 2017 року, обговорюючи намір України приєднатися до НАТО, заявив: "Я думаю, що рішення може полягати в тому, щоб Україна відмовилася від території та натомість отримала членство в НАТО". При цьому він наголосив, що "вирішувати Україні - на яких умовах вона хоче вести переговори". Але вже зараз, на його думку, треба думати, як забезпечуватиметься безпека України після закінчення конфлікту.
При цьому Єнсен стверджував, що питання про передачу деяких земель Москві порушується під час обговорення повоєнної долі України.
"Я не говорю, що це має бути так. Але це може бути можливим рішенням", - сказав представник НАТО.
Його заява майже одразу привернула до себе увагу світових та українських ЗМІ, а відтак і офіційного Києва.
Так, речник МЗС Олег Ніколенко в офіційній заяві зовнішньополітичного відомства назвав "розмови про вступ України до НАТО в обмін на відмову від частини українських територій абсолютно неприйнятними".
"Завжди виходили з того, що Альянс, як Україна, територіями не торгують. Свідома чи несвідома участь посадовців НАТО у формуванні наратива про можливість відмови України від своїх територій грає на руку Росії. Водночас на користь євроатлантичної безпеки обговорюватимуть шляхи прискорення перемоги України та набуття нею повноправного членства в НАТО", - зазначив Ніколенко.
В Офісі президента (ВП) очікувано відреагував радник голови ВП Михайло Подоляк, котрий часто коментує закордонні ініціативи з української тематики. У його відповіді можна побачити натяк на мюнхенську угоду 1938 року.
"Чи розміняти територію на парасольку НАТО? Дивно. Тобто свідомо піти на програш демократії, заохочення глобального злочинця, консервацію російського режиму, знищення міжнародного права та обов'язкове перенесення війни на інші покоління., скажімо прямо, тріумфу Путіна, не принесуть світові миру, але принесуть і ганьбу, і війну.Це стосується будь-яких форматів нового "розділу Європи", у тому числі з парасолькою НАТО", - написав Подоляк у своєму мікроблозі в Twitter.
Секретар Ради нацбезпеки та оборони Олексій Данилов назвав заяву Єнсена "дивним вкиданням".
"Абсолютно незрозуміло, навіщо це [було] зроблено", - заявив секретар в ефірі нацтелемарафону.
Лідер парламентської фракції президентської партії "Слуга народу" Давид Арахамія також не залишився осторонь. На його думку, "розмови" про відмову України від територій "в обмін на будь-що лише заохочують агресію". А сама відмова, мовляв, "не означає закінчення війни", а "гарантує нові конфлікти в різних точках земної кулі".
Реагуючи на цей вал коментарів, у НАТО дезавуювали заяву Єнсена. Через різні ЗМІ, зокрема українські, представники Альянсу запевнили, що блок повністю підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, де підтвердили лідери НАТО на липневому саміті у Вільнюсі. І НАТО продовжить підтримувати Україну, хоч би скільки часу це зайняло, заради "справедливого та міцного світу", "коли і за яких умов прийняти який вирішуватиме Київ".
Сам Єнсен теж згодом визнав свою заяву помилкою.
Непублічні розмови про угоду
Проте в цій історії варто звернути увагу на таке: це не перша пропозиція, що прозвучала на Заході, про можливість великого розміну між Києвом і Москвою, який міг би стати однією з умов припинення війни та укладання мирної угоди.
І далеко не вперше фігурує ідея закінчити війну навіть за умови, що під контролем РФ залишиться частина української території, але Україну при цьому візьмуть до НАТО, щоб гарантувати її безпеку та не повторення війни в майбутньому.
Наприклад, у травні минулого року колишній держсекретар США Генрі Кісінджер, виступаючи на всесвітньому економічному форумі в Давосі, заявив, що умовою початку переговорів між Україною та Росією може стати "повернення до колишнього статус-кво" (тобто ситуації на ранок 24.02.22). А частину Донбасу та Крим, непідконтрольні Києву в той момент, потрібно винести за межі, надавши "окремого статусу на будь-яких переговорах". Багато хто сприйняв цю пропозицію як заклик до Києва задля досягнення миру відмовитися від частини своїх земель. І тоді президент Володимир Зеленський дуже жорстко розкритикував ідею Кісінджера.
Пізніше Кісінджер творчо розвинув свою ідею. Він, як і раніше, вважає, що війна не закінчиться виходом України на межі 1991 року. Але пропонує, незважаючи на це, ухвалити Україну в НАТО. Причому не лише щоб забезпечити безпеку Україні, не допустивши нового вторгнення РФ, а й для того, щоб, як це не парадоксально звучало, забезпечити безпеку Росії. Оскільки Україна буде пов'язана союзницькими зобов'язаннями з НАТО, вона не зможе спробувати силою повернути контроль над захопленими територіями.
Дальше більше.
У липні 2023-го The Washington Post видала статтю з посиланням на джерела, що під час червневого візиту глави ЦРУ Вільяма Бернса до Києва українське керівництво нібито запропонувало йому план контрнаступу ЗСУ і політичну мету: дійти до кордону Криму, щоб встановити вогневий контроль. над ним, відвоювати частину Донбасу і лише тоді погодитись на відновлення діалогу з Москвою.
За словами співрозмовників видання серед неназваних українських офіційних осіб, на гіпотетичних переговорах Київ мав намір погодитися не захоплювати Крим силою, але вимагатиме, щоб Росія ухвалила будь-які гарантії безпеки, які Україна може отримати від Заходу, включаючи членство України в НАТО.
Офіційно цю інформацію у Києві у різкій формі спростували, заявивши про незмінність мети повернутися до кордонів 1991 року.
Але подібні ідеї висловлюються й усередині України.
Екс-радник Офісу президента Арестович також у липні заявив, що обговорюється схема, за якою Україна відмовляється від повернення силою захоплених територій (і це робитиме політичним шляхом). Але країна вступить до НАТО і отримає гарантії безпеки.
Щоправда, навіть якщо раптом уявити, що українська влада справді готова розглядати варіант такого розміну, залишається ще й інші перешкоди.
Далеко не всі на Заході, як показав нещодавній саміт НАТО, хочуть бачити Україну серед членів Альянсу через загрозу втягнення у війну з Росією. Безумовно, змінити свою позицію вони можуть у разі, якщо Росія дасть зрозуміти, що вона не проти угоди НАТО в обмін на територію.
Але позиція Москви рівно зворотна.
Там не сприймають аргументи Кісінджера (які останнім часом любить наводити і Зеленський) про те, що вступ України до НАТО є вигідним для РФ. І заявляють, що гарантії нейтрального статусу України залишаються головною метою росіян у війні.
Власне, припинення війни на умовах "за Росією залишаються захоплені території, але Україна вступає в НАТО" буде ситуацією втрати особи одразу і для української влади, і для Кремля, оскільки, виходить, пішли на умови, які раніше називали своїми головними "червоними" лініями".
Втім, історія знала чимало прикладів, коли війни (через відсутність можливості здобути вирішальну перемогу для кожної зі сторін на полі бою) закінчувалися не дуже приємними для учасників компромісами.
Наскільки це можливо у нинішній ситуації?
"Голоси лунають"
Про те, що тиск на Київ з метою змусити його сісти за стіл переговорів з Москвою з боку різних країн світу, має місце, визнає і українська влада.
"Голоси починають лунати в різних країнах світу, про те, що "проблеми", що потрібні переговори", - заявив нещодавно в інтерв'ю міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, зазначивши, що наступний політичний сезон тому буде "важким".
Тому навряд чи варто дивуватися заяві Єнсена, яка прозвучала хоч і не на найпомітнішому дискусійному майданчику, але навряд чи залишилося б непоміченим ЗМІ.
"Це не застереження, такі люди не обмовляються. Думаю, це спланований витік. Вони (на Заході - Ред. ) промацують різні варіанти виходу з війни", - коментує політолог Вадим Карасьов "Країні".
Політолог Кость Бондаренко також вважає, що дискусії про різноманітні розміни з метою завершення війни дійсно ведуться.
"Джерела, близькі до Зеленського, кажуть, що подібні непублічні пропозиції звучать із вуст частини західних партнерів з кінця минулого року. Мовляв, давайте приймемо вас (Україну - Ред. ) до НАТО, нехай навіть частину території "за бортом". Так ми покажемо, що Путін не взяв Київ, Одесу. Нехай подавиться тим, що зумів забрати. Але проти Лондон і сам Зеленський", - каже Бондаренко "Країні".
За його словами, частина західних еліт виходить з того, що український контрнаступ йде важко і поки не наблизився до тих результатів, на які всі розраховували і ймовірність військової перемоги над Росією виглядає туманною. Тому й замислились над переговорами.
Але, за його словами, позиція керівництва України незмінна – жодних компромісів щодо територій.
"Вони ніби кажуть: провалу немає, ми себе ще покажемо. Ми теж ще й не починали", – каже Бондаренко.
Проблеми та перспективи
На думку Вадима Карасьова, реагувати швидко та критично змушує українську владу та внутрішньополітична ситуація.
"Швидкість реакції зрозуміла: інакше б внутрішні опоненти звинуватили б у тій самій торгівлі територіями", - каже експерт.
І це ще не всі проблеми, які можуть виникнути при владі всередині країни.
"Якщо постає питання про мир, нам відразу почнуть урізати військову та економічну допомогу, сильніше вимагати провести всі вибори - а значить, повернеться так чи інакше звичне політичне життя. Це може серйозно позначитися на позиціях правлячої команди", - вважає Карасьов.
Кость Бондаренко також припускає такий розвиток ситуації: "Якщо припиняться військові дії, можливий обвал рейтингу влади, на яку зваляться відразу всі проблеми, які зараз хоча б частково можна списувати на війну".
Водночас, джерела "Країни" в політичних колах вважають, що ставлення влади до перспективи мирних переговорів з часом може стати не настільки однозначно негативним.
"Звичайно, для влади є великі політичні ризики, якщо вона раптом після постійних заяв про вихід на кордони 1991 року погодиться на «світ в обмін на території». Але не менші, якщо не більші ризики, будуть, якщо війна затягнеться на невизначене час без жодних успіхів на фронті. Тут питання до військово-політичного керівництва можуть виникнути ще більш жорстокі. Тому на 100% не можна виключати, що якщо найближчими місяцями проривів на фронті не буде, то позиція української влади щодо переговорів зміниться", - каже джерело.
Чи можуть на Заході всерйоз заговорити про якесь заохочення України за втрату земель, наприклад включення до НАТО? Карасьов вважає: це буде свідченням ухвалення того, що військового рішення щодо повернення захоплених Росією земель немає.
"Прийом до НАТО України з не повністю звільненою територією буде сигналом Путіну, що він не переміг. Швидше навпаки, відбувається те, чого він боявся. Альянс прийшов під Харків. Це буде перемогою України, але не повною, звичайно", - вважає політолог Карасьов..
Питання, звісно, у тому, чи погодиться на такий план Росія.
"У Росії немає єдиної позиції. "Яструби" кажуть, що треба, образно кажучи, йти далі на Київ. "Голубам" достатньо і контролю над Азовським морем. Але, схоже, поки що перемагає позиція воювати далі - як і в Україні", – каже Кость Бондаренко.
Джерело "Країни" у дипломатичних колах, яке було близьке минулого року до переговорного процесу щодо війни в Україні, описує основні позиції сторін на даний момент.
"З боку України та західних союзників є три конкуруючі позиції. Перша - війна до виходу на кордони 1991 року та повного розгрому Росії з нав'язуванням їй умов післявоєнного світу. Друга - Україна відвойовує максимум території, яку зможе відвоювати, щоб потім розпочати переговори з РФ з сильних позицій і змусити Москву погодитися з членством України в НАТО та ЄС Третя - війна зупиняється на нинішній лінії фронту, питання гарантій безпеки України, а також майбутнього співіснування України, Заходу та РФ, або виноситься за дужки (корейський сценарій тривалого перемир'я) Третя позиція на даний момент не є в Україні та на Заході домінуючою.
З боку російської влади є дві позиції. Перша - продовжувати війну аж до примусу України та Заходу до згоди на умови миру від РФ, або як варіант з метою анексії нових територій. Друга - припинити війну на нинішній лінії фронту або через перемир'я за "корейським сценарієм", або через мирну компромісну угоду. Причому прихильників другої позиції серед російських еліт дуже багато. Але зрозуміло, що кінцеве рішення прийматиме Путін і вузьке коло його найближчого оточення.
Друга позиція в Росії майже повністю збігається з третьою позицією в Україні та Заході. Але крім важливого нюансу. На Заході та у Києві якщо й розглядають взагалі ймовірність компромісів із РФ за принципом «світ в обмін на території», то лише в комплексі з наступним вступом України до НАТО як гарантія того, що війна не повториться. У Росії ж в основі формули компромісу ті, хто за нього виступає, бачать як мінімум нейтральний статус України.
Тому якщо говорити про гіпотетичну ймовірність якоїсь угоди про припинення війни в Україні, то для цього потрібні дві умови. Перше – щоб ця ідея стала домінуючою в Україні та на Заході. І з нею також погодився б і Путін. Друга – всі сторони дійшли б компромісу щодо членства (або не членства) України в НАТО. Наразі цих умов немає. І сторони, очевидно, готуються до тривалої війни. Але ситуація змінюється дуже динамічно. І повороти можуть бути найнесподіванішими", - каже джерело.
