ЕКОНОМІЧНИЙ ПАСПОРТ: РЕАЛЬНІСТЬ ЧИ УТОПІЯ?

Ініціатива Президента України під назвою «Економічний паспорт» (складається з чотирьох законопроектів: № 6394 - рамковий, № 6395 - зміни до Бюджетного кодексу, № 6396 - адаптація податкового законодавства та № 6397 - де корегуються Кодекси про адміністративні правопорушення та Кримінальний) на перший погляд стала однією з нечисленних позитивних новин початку року, затьмарених консервативним бюджетом-2022, податково-агресивним проектом 5600 (Закон 1914) та масовими акціями підприємців, обурених розширеною фіскалізацією.

Стисло про суть новації. Законодавчий пакет передбачає:

- створення Системи е-паспорту з п’яти суб'єктів: Фонду майбутніх поколінь, адміністратора Фонду (управляє Фондом), компанії з управління активами Фонду (інвестування активів Фонду), зберігача Фонду (виключно державний банк!) та адміністратора Єдиного соціального реєстру. Фонд з 2023 року почне формування своїх активів за рахунок щорічних державних внесків - дві мінімальні заробітні плати кожному, джерело рентні платежі за користування надрами, інвестиційного доходу від розміщення та інвестування коштів учасників Фонду. Управління та контроль за діяльністю Фонду здійснює Рада Фонду, що складається з п'яти осіб, які обираються на 5 років за результатами конкурсу. Кошти Фонду інвестуватиме приватна компанія з управління активами, яка керуючись загальною декларацією Ради Фонду, вирішуватиме, у які активи вкладати (шляхів не багато - залишати гроші на рахунках у банках (не більше 10% від вартості активів фонду для недержавних банків), у цінних паперах (лише державні облігації - ОВДП) та інші дозволені законодавством активи (згадуються банківські метали, ощадні сертифікати та банківські облігації). Бенефіціарами Фонду стануть молоді українці, народжені в Україні після 01.01.2019 року (дивне рішення, чим винні немовлята 2018 або 2017 року народження). Більш того, отримати кошти можливо лише по досягненню 18 років та у разі постійного проживання в Україні протягом останніх 5 років. На цьому вимоги не закінчуються, тому що планується контроль з боку державі за цільовим призначенням виплат, а саме: на навчання (лише у закладах освіти України, що є дискусійним з огляду на якість та конкурентність нашої освіти); купівлю власного житла (лише на території України); переведення коштів на власний рахунок у системі недержавного пенсійного забезпечення. Й все. Виплати не оподатковуються ПДФО та військовим збором. Гроші у фонді можна передати у спадок.

За прогнозом офісу Президента (пояснювальна записка до проекту 6394), перший річний державний внесок (у 2023 році) становитиме 21,8 млрд грн (за 2019-2022 роки), а на момент перших масових виплат (у 2037 році) сума активів Фонду потенційно складатиме 1,83 трлн грн, що дозволить здійснити виплати з розрахунку 626 125 грн на одного учасника Фонду або загалом 191 млрд грн. Дуже амбітно, але виникає питання здатності держави вдало реалізувати цей задум. Спробуємо розібратись.

ЕП-новація за формою є адаптацією досвіду формування спеціальних суверенних фондів Кувейту, Норвегії та ОАЄ, а за функціоналом накопичення та руху активів - копіюванням роботи недержавних пенсійних фондів. Водночас використаний міжнародний досвід стосується лише розвинених країн і країн нетто-експортерів енергоносіїв, тобто тих, що мають значні профіцити у торгівлі та доходах бюджету. Але в Україні стан речей протилежний - статистика торгівлі, боргу та дефіциту бюджету невтішні. Що не надає проекту міцності. Більш того, систему е-паспорту вибудовано край не оптимально, зокрема:

(I) вона переобтяжена зайвим впливом Уряду поряд з майже повною відсутністю важелів контролю з боку суспільства та громадян (так, склад конкурсної комісії на відбір членів Ради Фонду включає лише 5 представників влади - Президента, КМУ, НБУ, Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку та профільного комітету парламенту);

(II) перші роки особливих витрат бюджету на СЕП не буде, тому що більшість коштів може повертатиметься Уряду у вигляді виплат за ОВДП та стане інструментом активного нарощування державного боргу. Мабуть саме для цього система побудована у спосіб, коди масові виплати громадянам почнуться лише з 2037 року, тобто це гарантовано не головна біль чинного політичного керівництва країни;

(III) водночас для фінансування Фонду все одне буде потрібно активно піднімати рентні платежі. Це буде складно через низку факторів: зелену «трансформацію» економіки, зокрема процеси декарбонізації, волатильність цін на надра, стійке зростання розміру мінімальної зарплати та демографічні тенденції. Щорік уряду доведеться додатково шукати як мінімум 4-5 млрд грн, так як кожен рік буде народжуватись біля 280-300 тис дітей (у 2020 році їх було 293,5 тис). Тобто податковий тиск на видобувний сектор, а через нього й на всю українську промисловість стане постійно зростати (до речи, будь яких розрахунків впливу на ціни відповідних національних товарів та їх конкурентність у світі також не робилось);

(IV) система надто важка та заплутана, а її суб’єкти подекуди мають дублюючи функції (наприклад, Адміністратор Фонду та Адміністратор єдиного соціального реєстру), більш того, проект передбачає можливість перебування другого суб’єкта в якості першого та дискреційні повноваження (так, Адміністратор Фонду за потреби має право делегувати іншим особам виконання деяких своїх функцій);

(V) конфігурація СЕП не містить надійного механізму від розкрадання активів Фонду через корупцію та зловживання - управління коштами здійснює приватна компанія з управління активами, а відповідальність є незначною. Покарання за розкрадання активів Фонду, що сягатиме до 1,83 трлн грн, важко назвати суровим - додатково встановлюється штраф від 17 до 170 тис грн;

(VI) навіть якщо кошти Фонду не розкрадатиме, величезним викликом залишатиметься здатність системи на протязі 18 років знайти механізми компенсації інфляційного знецінення накопичень. Для прикладу, за останні 18 років (2003-2020 рр.) інфляція сумарно склала понад 220 відсотків.

Таким чином, перед проектом постають значні інституціональні довготермінові перепони - соціально-економічні, фіскальні, функціональні та організаційні , що роблять його надто складним завданням. А на фоні відверто слабкого державного управління, низької спадкоємності влади, її схильності до непрозорості та неможливості протистояти корупції проект виглядає як безвідповідальна фіскальна утопія. «Добре робити історію важливіше, ніж гарно писати її» (Михайло Грушевський, «На порозі Нової України», 1918 рік).

Подпишитесь на телеграм-канал Политика Страны, чтобы получать ясную, понятную и быструю аналитику по политическим событиям в Украине.